abramshlimazl (abramshlimazl) wrote in 2015_ua_news,
abramshlimazl
abramshlimazl
2015_ua_news

#БОЛЬШЕВИКИ ? #ЕВРЕИ.

Відомий державний діяч Великої Британії Вінстон Черчилль у своїй статті[4] «Сіонізм проти Більшовизму» від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв у більшовицькому терорі наступним чином:

"За винятком Леніна, більшість керівних фігур більшовиків — це євреї. Окрім того, головне натхнення і основна рушійна сила надходить від лідерів єврейської національності. Тому росіянина Чичеріна затьмив його номінальний підлеглий Літвінов, а вплив таких росіян як Бухарін або Луначарський не можна порівняти з владою Троцького, або диктатора Червоної Цитаделі (Петрограда) — Зінов'єва, або Красіна — всі вони євреї. Переважання євреїв у Радянських установах ще більш приголомшуюче. І одну з головних, якщо не основну роль у системі тероризму, запровадженого Надзвичайними Комісіями з Боротьби з Контрреволюцією, відіграють євреї, і в деяких випадках навіть єврейки."

німецький імператор Вільгельм Другий у вигнанні в Голландії, в інтерв'ю газеті «Чикаго Трибюн»[5] заявив:
"За більшовицькі революції, як у Росії, так і в Німеччині несе відповідальність міжнародне єврейство. Під час мого правління євреї зробили його нестерпним, і я гірко жалкую, що фаворитизував єврейським банкірам."

[Spoiler (click to open)]

Радянську делегацію у Бересті з укладання заздалегідь обіцяного Леніном німцям сепаратного миру очолювали Лев Троцький і Адольф Абрамович Йоффе. Ця радянська акція викликала масовий рух проти євреїв, які, як кричали тоді на всіх кутах, «розпродають Росію, щоб утриматися при владі». У різних районах країни почалися страйки — їхні організатори, поряд з політичними та економічними вимогами висували гасло: «Геть жидів!», яке страйкарі енергійно підтримували.

В цей час голова петроградської ради Зінов'єв провів через очолювану ним Петроградську раду безпрецедентне рішення, яким були названі поіменно «найкращі люди нашого часу». Ось їх повний список: Ленін (його прадід по материнській лінії був Мойше Іцкович Бланк, дід — вихрещений Олександр Дмитрович Бланк), сам Зінов'єв-Апфельбаум, Троцький, Урицький, Моісей Маркович Гольдштейн (В.Володарський) і Роза Люксембург. Був оголошений збір коштів на видання портретів усіх «найкращих людей»[8].

Одночасно за наказами Григорія Апфельбаума в Петрограді і всьому Північно-Західному краї, відданому йому на відкуп, почалися масові арешти і розстріли заручників, а комісари з єврейськими прізвищами брали участь у грабунках православних церков і звірячих вбивствах священиків — тому безумства катів єврейського походження не могли позитивно відобразились у свідомості населення.[8].

Петроградську ЧК, яка займалася терором очолював Мойсей Соломонович Урицький. Мойсей Маркович Володарський (Гольдштейн) став петроградським комісаром у справах друку, який закрив всі опозиційні газети і жорстоко карав за будь-яку спробу обійти заборони. Першим більшовицьким комендантом захопленого Зимового палацу став Григорій Ісаакович Чудновський, московського Кремля Міней Ізраїльович Губельман (Омелян Ярославський). Головний телеграф і Держбанк захопив Міхаіл Лашевіч. Головою Московської ради став Лев Борисович Розенфельд (Камєнєв). Комісарами, які наводили «порядок» у столиці і її околицях, були: Мойсей Якович Зелікман, Семен Рошаль, Віра (Берта) Слуцька, Семен Нахімсон, Самуїл Цвілінг[8].

Збільшився приток євреїв до столиці, де були зосереджені важелі влади. Якщо в 1920 році в Москві проживало 28 тисяч євреїв (2,2 відсотка всього населення столиці), то в 1923-му їх частка становила вже 5,5 відсотка, а в 1926-му — 6,5 відсотка. До Москви до того часу приїхало близько 100 тисяч євреїв, на початку тридцятих років їхня кількість наближалася до 250 тисяч (зростання в 9 разів), тоді як все населення Москви в цілому за 15 років зросло лише у два рази[10].

У 1920 році на IX з'їзді РКП(б) Троцький у доповіді «Чергові завдання господарського будівництва» виклав програму побудови комунізму, в якій він запропонував перетворити країну на систему таборів, в яких робітники та селяни повинні бути поставлені в становище мобілізованих солдатів. За його задумом із цього контингенту формуються трудові армії за принципом військових частин. Кожна людина зобов'язана вважати себе солдатом праці, котрий не може вільно розпоряджатися собою. Якщо дано наказ перекинути його в інше місце, він повинен виконати цей наказ. Якщо не виконає — буде вважатись дезертиром, і його треба знищити[11][12].


Наприкінці 1920-х років загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн чоловік.

У липні 1917 року в Українській Народній Республіці, в рамках намагань забезпечити автономні права національних меншин, створено Єврейське Національне Секретарство.

За часів Директорії Української Народної Республіки Міністерство Єврейських Справ було відновлене (очолюване спочатку Абрамом Ревуцьким), і закон про єврейську автономію був повторно введений в дію. Від квітня 1919 р. міністром Єврейських справ став Пінкас Красний. Інші євреї, які займали видатні місця в урядах Центральної Ради або Директорії були: Соломон Ґольдельман — заступник міністра торгівлі і промисловості і робочої сили, Арнольд Марґолін — член Української Партії Федералістів Соціалістів; він був заступником міністра закордонних справ і дипломатичним представником в Лондоні і в Парижі[13].

Ісаак Шварц став першим головою Всеукраїнської ЧК, Борис Волін (Фрадкін) очолив наркомат внутрішніх справ УРСР. Михайо Соломонович Богуславський[ru] зайняв посаду секретаря ЦВК та РНК УРСР. Очільниками державного Бюро української преси та інформації (БУП — попередник РАТАУ) з моменту заснування в 1918 р. були Р. В. Гальперіна, В. С. Люксембург, Давид Ізраїлевич Ерде. Серед їхніх сподвижників — українські євреї, в подальшому російські письменники: Михайло Кольцов (Фрідлянд), що родом з Києва, Лев Нікулін з Житомира, Борис Лавреньов з Херсона та інші.

Хоча тільки піввідсотка (0,5 %) від загальної кількості єврейського населення приєдналося до партії більшовиків, вони склали великий відсоток всіх більшовиків в Україні, в 1922 р. приблизно 13,6 % в Компартії (більшовиків) України. 15,5 % делегатів на Українському Конгресі Рад в 1921 і 1922 рр. були єврейського походження.

Один з лідерів російських більшовиків Микола Бухарін відверто назвав склад комуністичної організації України «російсько-єврейським»[15]

В книзі «Червоний терор» в Росії 1918 — 1923[16] Сергій Мельгунов пише:
«В Одесі лютували знамениті кати Дейч і Віхман… Наше село знаходилося недалеко від Києва, і до нас доходили чутки про те, що творила Київська ЧК… Навіть дітей у селі лякали іменем місцевого чекіста Блувштейна. Коли Київ і наше село зайняли денікінці, батько відправився до Києва роздобути ліків для лікарні. Завали трупів — жертв ЧК — ще не були розібрані, і батько їх бачив своїми очима.
Трупи з вирваними нігтями, з них із шкірою на місці погонів і лампасів, трупи, роздавлені під пресом. Але сама моторошна картина, яку він бачив, це були 15 трупів з черепами, пробитими якимось тупим знаряддям, порожні всередині. Служителі розповіли йому, в чому полягала катування.

Одному пробивали голову, а наступного примушували з'їсти мозок. Потім пробивали голову цьому наступного, і з'їсти його мозок змушували чергового… В одному з підвалів надзвичайки було влаштовано подобу театру, де були розставлені крісла для любителів кривавих видовищ, а на підмостках, тобто на естраді, здійснювалися страти. Після кожного вдалого пострілу лунали крики „браво“, „біс“ і катам подносились келихи шампанського. Роза Шварц особисто вбила кілька сот людей, попередньо втиснутих в ящик, на верхній площадці якого було зроблено отвір для голови.»  За декілька тижнів більшовицької окупації України у населення склався стійкий образ більшовика-єврея[17]:
«всі красногвардійці були євреї»[18]. У більшовицьких загонах та органах влади дійсно була велика кількість осіб єврейської національності, хоча публіцист А . Яринович (Андрій Ніковський) писав: "Під час більшовицьких реквізицій майна буржуазії багато що потрапило до єврейських дрібних підприємців. Погромники приносили викрадені речі перекупникам чи у невеличкі магазини, які заробляли гроші у тому числі скупкою та перепродажем краму, їх власниками у більшості випадків були євреї[17]. Після визволення від більшовиків колишні власники намагалися відшукати своє майно, і знаходили його у єврейських магазинах та складах. Це також посприяло тому, що євреї у масовій свідомості дуже легко асоціювалися із більшовиками[17].

Сіоніст Гольдельман писав в той час[19]:
А як має вплинути на українських селян поява в їх селах большевицьких реквізиційних загонів на чолі з комісарчими з містечкової жидівської молоді? Чи «комісародержавіє» з великою участю жидівських півінтелігентів, тих жидів, яких (український селянин) ніколи до того при владі не бачив і це рахував завжди за природне, і тих, з батьками котрих він гандлював — і раптом той жид — командує. Командує від імени ненависних чужинців, що грабують, реквірують його хліб, його добро…

Судовою науково-демографічною експертизою встановлено, що
з урахуванням кумулятивних втрат внаслідок Геноциду Україна втратила 10 мільйонів 63 тисячі осіб[20].Микола Сціборський зауважив, що у процесі визвольних змагань українства за свою незалежність жиди зайняли позицію виразної орієнтації на Москву, з її імперіалістичними та централістичними тенденціями[19].

Заступник директора архіву Служби безпеки України С.Кокін повідомив[21] що підготовлено список із 136 осіб, причетних до організації Голодомору в Україні — це найвище керівництво КПУ, ДПУ, люди, які безпосередньо підписували розпорядчі документи, що були інструментами реалізації Голодомору, а також люди, які підписували численні вироки проти усіх засуджених у роки Голодомору у 1932—1933 роках.
В той час
до керівництва КПУ та ДПУ входило дуже багато людей із єврейськими прізвищами:
Голова ВУЧК
Шварц Ісаак Ізраїлевич, нарком внутрішніх справ УСРР Леплевський Ізраїль Мойсейович, заступники наркома Кацнельсон Зиновій Борисович та Хатеневер Арон Меєрович, секретар Євґеньєв (Левін) Олександр Гнатович, особуповноважені Блюман Віктор Михайлович та Рубінштейн Наум Львович, начальники: 1-го відділу Аміров-Пієвський Марк Юхимович, 2-го відділу Джирін Давид Ізраїлевич, 3-го відділу Александровський (Юкельзон) Михайло Костянтинович, 4-го відділу Рахліс Пейсах Меєрович, 5-го відділу Купчик Ісаак Юлійович[ru], 6-го відділу Письменний Яків Вульфович, 7-го відділу Умов Ілля Абрамович, 10-го відділу Краукліс Ян Шльомович[22][23].

Дослідники нараховують[24] «близько 5000 імен жидівських діячів, які керували всіма ланками державного механізму в 20-30-х рр. ХХ ст. в Україні, організовували і здійснювали голодомори, розстріли». Сучасні історики С. І. Білоконь, Володимир Улянич та інші доводять[24], що «з 1918 до 1938 р. державність в Україні була жидівська».

Дослідження історика Вадима Золотарьова демострує феномен значного представництва євреїв в керівництві ДПУ-НКВС.[25][26] Внаслідок агресії СРСР в 1939 році проти Польщі і в 1940 році проти Румунії та територіальними придбаннями УРСР Галичини, західної частини Волині, Бессарабії та Північної Буковини більшовицькі партійні, радянські державні та карально-репресивні органи були створені й на цих західноукраїнських землях й укомплектовані кадрами з відповідних структур зі Східної України та решти Радянського Союзу.

У перші тижні окупації, влітку 1941 року, німці в багатьох містах Західної України відкрили тюрми НКВС, показали всім злочини сталінського режиму і оголосили, що провину за ці злочини несуть євреї[30]


  • Вінстон Черчілль. Сіонізм проти Більшовизму. Боротьба за душі євреїв. Ілюстрейтед Санді Геральд. 8 лютого 1920 р.

  • «The Chicago Tribune» від 2 липня 1922

  • Володимир В’ятрович. Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи

  • Известия ЦК КПСС. 1991. №2. с. 187.

  • Аркадий Ваксберг. Из ада в рай и обратно. Еврейский вопрос по Ленину, Сталину и Солженицыну.— М., 2003 ISBN 5-7390-1235-X (рос.)

  • ЗЕЛИКМАН Моисей Яковлевич (1882—1937)

  • Газета «Известия». 1948. 4 сентября. (рос.)

  • Л. Троцкий. Очередные задачи хозяйственного строительства. (К IX съезду партии)

  • Л. Троцкий. Организация труда. Доклад на IX съезде РКП(б)

  • Найман О. Я. Життя прожити. З історії євреїв України. // Відродження, 1993. — N7, N8.


  • Двенадцатый съезд РКП(б). Стенографический отчет. — М., 1968. — 903с. с. 611. (рос.)

  • [С. П. Мельгунов «Красный террор» в России 1918 — 1923. Изд. 2-ое дополненное. Берлин, 1924 (рос.)]

  • Скальський Віталій. Влада та суспільство в Українській народній республіці (листопад 1917 — квітень 1918 рр.)

  • Нова рада. — № 29. — 8 березня 1918 р.

  • Сціборський М. Український націоналізм і жидівство // Розбудова нації. — 1930. — Ч. 11-12.

  • Суд визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у геноциді в Україні в 1932—33 рр.

  • Володимир В'ятрович, Сергій Кокін: прес-конференція на тему: «Голодомор в Україні: політико-правові аспекти відповідальності»

  • Золотарьов В. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», № 2 (17), 2001. — с. 326—342.

  • Нікольський В. Репресивна діяльність органів ГПУ під час голодомору в УСРР (1932—1933 рр.) // «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», № 2 (17), 2001. — с. 477—495


  • Василь Яременко. Так хто ж здійснював геноцид українців?

Tags: ИУДЕО-НАЦИЗМ, ХАБАД, жиди
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 0 comments